Записи с меткой «Одеські анекдоти»

Одеський ресторан щойно почав працювати. Відвідувачів майже немає. Забігає молодик, сідає за перший-ліпший стіл і гукає до кельнера:
—    Ану хутчій, хутчій наливай! Та наливай, кажу тобі, хутчій, доки не почалося!
Кельнер налив чарку. Молодик одним духом випив і знову:
—    Хутчій наливай! Ще чарчину, доки не почалося! Кельнер налив другу. Молодик осушив і знову:
—    Наливай, доки не почалося! Кельнер:
—    А платити хто буде? Молодик:
—    О, вже почалося!..

Телеграма з Одеси:
«Хвилюйтеся, більш детально листом».
Телеграма у відповідь:
«Ради Бога, що сталося, що?»
Телеграма:
«Здається, померла тьотя Сіма».
Відповідь:
«То здається чи справді?»
Телеграма:
«Поки що справді».

Ведеться розслідування про пожежу в Одеському оперному театрі. Допитують свідка Рабиновича.
—    Розкажіть, будь ласка, що ви бачили.
—    Отож замкнув я ввечері свою лавку, приходжу додому, піднімаю Сарину спідницю…
—    Слідству це не цікаво, розповідайте по суті справи!
—    Так за що я говорю? Ага! Отож замкнув я ввечері лавку, приходжу додому, піднімаю Сарину спідницю…
—    Свідку, коротше!
—    Я й кажу коротше! Отож замкнув я свою лавку, приходжу додому, піднімаю Сарину спідницю, яка висить на вікні. І що, ви думаєте, бачу? Оперний горить!

Помирає сторічний одесит. До нього приходить дев’яностодев’я-тирічний товариш і питає:
—    Ну, як ти?
—    Погано. Дуже погано. Мабуть, скоро говоритиму з Господом.
—    Слухай, я тебе прошу: якщо він буде питати про мене – ти мене давно не бачив і взагалі ти мене геть не знаєш!

—    Скільки цукру ви зазвичай кладете в чай? — питає господар у гостя.
—    Вдома – одну ложечку, у гостях – три.
—    О, прошу почувати себе як удома!

У чорноморському порту триває посадка пасажирів, які назавжди від’їжджають за кордон. Минає година, друга, третя, а пасажири все йдуть і йдуть. Нарешті один чоловік, який проводжає родичів, питає в капітана:
—    Пробачте, у вас що, корабель безрозмірний?
—    Чому безрозмірний? Він бездонний!

Стоїть одесит у Києві на Хрещатику, гроші рахує. До нього підходить чоловік інтелігентного вигляду й питає:
—    Добродію, чи не підкажете, де тут бібліотека імені Вернадського?
Одесит здивовано глянув на нього, відвернувся й почав рахувати спочатку. Чоловік зайшов з другого боку й знову питає:
—    Шановний, де тут бібліотека імені Вернадського? Одесит сердито глянув і каже:
—    Слухай, ти б краще ділом зайнявся, ділом!

Зустрічаються дві одеситки.
—    Як ти можеш так наставляти роги чоловікові?! — обурюється одна.
—    Як усі. А що, тобі відомий інший спосіб?

На березі Чорного моря зустрічаються двоє:
—    Ти чого такий сумний?
—    Та ось іду топитися.
—    Ти збожеволів! У новому костюмі?!.

Один одесит — другому:
—    При комунізмі у мене буде свій літак!
—    А він вам навіщо?
—    Як навіщо? А раптом у Херсоні борошно даватимуть?.. Чверть години — і я вже там!