‘Про пияків та пияцтво’

Чоловік на печі стогне з великого похмілля. По хаті ходить жінка і співчутливо питає:
—    Може, принести холодного сирівцю з погреба?..
—    Ой, не треба.
—    То, може, гаряченького узвару?..
—    Ой, не подужаю.
—    А може, тобі горілочки?..
Пауза. Чоловік ангельським голосом:
—    А Господь його знає…

—    Тату, скільки буде половина і ще половина?
—    Точно, синку, сказати не можу, але нутром чую, що буде літр.

Жінка порається в хаті й докірливо каже чоловікові:
—    Яка мені з тебе поміч? Я сама і дров нарубала, і води наносила, і м’ясо на фарш перекрутила… Скоро гості прийдуть, а ти хоч би по горілку збігав.
—    То чого ж ти мовчиш? Давай гроші — та я побіг!

Зустрілися два пияки:
—    Ну що, вип’ємо?
—    Орел зі свинею не п’є!
—    В такому разі я полетів!

Три пияки вирішили кинути пити й домовилися навіть не згадувати слово «горілка». Вийшли на роботу, працюють і мовчать, наче в роти води понабирали. Надходить обідня пора. Один поглянув на годинника й каже:
—    Ну, то що?
—    А що? — перепитує другий.
—    Тоді я збігаю, — каже третій.

Зустрічаються два п’яниці:
—    Кажуть, ти вдруге одружився. І яка жінка краща — перша чи друга?
—    Перша. Вона спочатку до хати впускала, а тоді вже била. А ця спочатку відлупцює, а потім ще й до хати не впускає.

П’яниця нарікає:
—    То правда, що горілка вкорочує життя. Як вихилиш уранці склянку, то день минає, наче одна година. А коли нема за що й похмелитися, то день — як вік!..