‘Про міліцію, військову службу, компетентні органи та ін.’

Солдати-десантники відпрацьовують стрибки з парашутом, і мандир взводу:
—    Перший, пішов!.. Другий, пішов!.. Третій, пішов!.. Парашутики не забуваємо, і взагалі — за покинуті речі відповідальності не несемо.

Солдат:
—    Що за чай? Люди такого чаю не п’ють. Сержант:
—    Чому ж? Я, наприклад, п’ю.
—    А людина?.. Бодай одна…

Рекрут нарікає:
—    Товаришу старшина, погляньте, що мені видали: штани колін, рукави сорочки по лікті, чоботи на три розміри більші… Дш тися страшно!
—    Все правильно! Воїн має наводити жах на ворога.

Командир полку «розпинає» своїх офіцерів:
—    Скільки разів казати вам, щоб не напивалися до поросячого і реску? Ну, там не без того… Але ж міру треба знати! Випив налея тобі вісімсот грамів — і годі!

їдуть міліціонери «бобиком», а край дороги пасеться баран. Во його спіймали, зв’язали й посадили на заднє сидіння. їдуть далі, лице «голосує» батюшка. Спинилися:
—    Сідайте, святий отче, ззаду!
Батюшка сів, поглядає на зв’язаного барана й питає:
—    А куди це ви його, сини мої, везете? Міліціонери здумали покепкувати з батюшки:
—    На вступні іспити в духовну семінарію! Батюшка змовчав, а далі й каже:
—    Ну, а як не вступить, то що — так у міліції й служитиме?

Взвод на польових навчаннях. Командир оголошує десятихв линну перерву. Солдати посідали на землю, ще мокру після недавнь го дощу, та й курять.
—    Товариші солдати, — каже командир, — не сиділи б ви на сиро\
—    А що таке, товаришу командир?
—    Бо може приключитися страшна хвороба! Менінгіт назвається. Захворівши на неї, людина або помирає, або стає круглі ідіотом. От ми в дитинстві з братом хворіли…
—    І що, товаришу командир?..
—    Що, що? Брат помер!

Прапорщик на виховній годині:
—    Товариші солдати! Коли пишете листи додому, пам’ятайте про військову таємницю і про покарання за її розголошення. А то один тут написав, що його відправляють до Кувейту, другий — що його перекидають у Центральну Африку, а третій взагалі – що його командир — придурок…

У військовому училищі майор читає лекцію з балістики:
—    Артилерійський снаряд вилітає з дула гармати, описує в повітрі дугу і вражає ціль.
Курсант:
—    Дозвольте запитання?
—    Будь ласка.
—    Якщо снаряд летить по дузі, то чи не можна класти гармату на бік і таким чином стріляти з-за прикриття? Наприклад, із-за рогу?.. Для повної безпеки тих, хто обслуговує гармату.
—    Слухайте, товариші курсанти, а це ідея! Я доповім начальнику училища.
Приходить майор до начальника училища:
—    Товаришу генерал, є у мене один кмітливий курсант. Пропонує гармату класти на бік і стріляти з-за рогу. Все одно снаряд летить по дузі! А для  обслуги — безпечніше.
—    Справді! Але зайдіть до мене завтра. Я перегляну спеціальну літературу.
На другий день майор знов у генерала.
—    Нічого не вийде, — каже генерал. — У настанові з використання зброї чітко написано: «Гармату класти на бік суворо заборонено!»

Іде генерал через міст. Назустріч – солдат: пройшов і ніби й не помітив генерала.
—    Ти чому не віддаєш честі старшому за званням?
—    Бо на мосту будь-які привітання заборонені.
—    Де це ти вичитав?
—    У загальновійськовому статуті, параграф п’ятий! — відкарбував солдат.
Прийшов генерал додому, знайшов п’ятий параграф у книжці, а там написано: «Солдат має бути кмітливим і винахідливим».